Напередодні Шевченківських днів Кіровоградський обласний краєзнавчий музей став осередком щирої любові до української культури та творчості великого Кобзаря. Тут відбувся непересічний захід – вечір пам’яті Тараса Шевченка “Думи мої, думи…”, ідея проведення якого належить Заслуженому працівнику культури України Миколі Кравченку.
Важливою частиною заходу стала виставка автентичних рушників, зібраних Миколою Кравченком. Кожен рушник, представлений на виставці, – це витвір мистецтва, унікальний оберіг, який несе в собі код української культури та історії. На виставці можна було побачити рушники з різних регіонів України, з різними орнаментами та символами. Виставка, беззаперечно, допомогла глядачам глибше пізнати українську культуру, відчути зв’язок з минулим та майбутнім, збагнути силу та красу українського духу.
Поетичний вечір розпочався із читання віршів у виконанні акторів Кіровоградського обласного драматургічного театру, які представили своє бачення містерії Тараса Шевченка «Великий льох». Актори театру зуміли передати почуття, що вирують у містерії: від гніву та розпачу до віри та надії. Сатирична поезія звучала так, ніби була написана в наші часи, оголюючи жорстоку реальність сьогодення. Пісні на вірші Тараса Шевченка у виконанні Народної артистки України Антоніни Червінської та солістки-вокалістки Академічного театру музики, пісні і танцю «Зоряни» Кіровоградської обласної філармонії Тетяни Яковенко доповнювали атмосферу вечора, їхні мелодії лилися, підкреслюючи глибину та красу Шевченкового слова. Особливого колориту вечору додали вірші, прочитані учнями ліцею ім. Т.Г. Шевченка. Юні декламатори щиро й емоційно передавали думки та почуття великого Кобзаря, засвідчуючи, що його спадщина живе й знаходить відгук у серцях нового покоління.
Поетичний вечір “Думи мої, думи…” став справжньою подією, яка нагадала про велич Шевченка та його безсмертне слово. Це був вечір єднання сердець, щирої любові до України та її багатовікової культури.
Мені вдалося поспілкуватися з Миколою Кравченком – справжнім патріотом, людиною, яка глибоко відчуває поезію та мистецтво, шанує українську пісню, вишивку, музику, поціновувачем української культури, завдяки ентузіазму якого поетичний вечір перетворився на справжнє свято української душі.
– Миколо Івановичу, як виникла ідея проведення поетичного вечора пам’яті Тараса Шевченка та пов’язати його з виставкою українських вишиваних рушників?
– Тарас Шевченко – мій улюблений поет з дитинства, я народився в сільській хатинці, в якій було покуття – священне місце де вішаються образи Господа Божої Матері, прикрашені вишитими рушниками. В моїй хаті поряд з цими образами був портрет Шевченка, і так склалося, що з дитинства мій улюблений поет – саме Тарас Шевченко. У його творчості я черпаю натхнення, його вірші надихають мене на роздуми над минулим і майбутнім, адже Шевченкова поезія залишається поза часом, його вірші актуальні й сьогодні .І вишивка, і Кобзар – це щось дуже рідне, наше, українське.
– Як і де Ви знайшли рушники до виставки?
– Частина рушників – з Будинку народної творчості, в якому зібрано рушники, вишиті майстринями Кіровоградської області, також є мої рушники з приватної колекції, є ті, які вишивала моя матір в післявоєнні роки при гасовій лампі. Важко навіть уявити, що можна було побачити при такому освітленні.
Колись в обласній філармонії проходило свято «Калиновий світ», на ньому були представлені виставки рушників, я купував їх у майстринь, які їх вишивали, бо вже тоді розумів, як важливо зберегти ці рушники, бо в них – наше рідне, українське.
– Який Ваш улюблений вірш Тараса Шевченка?
– Тут навіть важко сказати. І «Гайдамаки» і «Катерина» і «Заповіт». Улюбленого, немає, бо як можна вибрати ліву чи праву руку, кожна поезія Кобзаря цінна, кожна особлива. Я взагалі дуже люблю читати Шевченка на самоті, на природі, наодинці щоб мене ніхто не відволікав, тому що так я можу заглибитися в суть віршів, осягнути їх всією душею.
– Що б Ви побажали молоді?
– Я сьогодні відчув, що молоді люди в залі розуміли вірші Шевченка, що вам вони подобаються, це дуже важливо. Я бажаю вам слухати своїх вчителів, прислухайтесь до них, беріть від них, цінуйте те, що вам дало життя.
Наостанок зазначу: важливість таких заходів важко переоцінити. Вони дають можливість не лише вшанувати пам’ять великого Кобзаря, а й глибше пізнати його творчість, відчути зв’язок з українським корінням, виховати почуття патріотизму та любові до рідної мови. Завдяки таким людям, як Микола Кравченко, Шевченкове слово продовжує жити, звучати в наших серцях, надихати на нові звершення та вірити у світле майбутнє України.
Софія Пархоменко, студентка спеціальності «Журналістика» Центральноукраїнського фахового коледжу Університету «Україна»